Групи смерті в соцмережах:як батькам розпізнати небезпечне захоплення підлітка


Батькам: як уберегти свою дитину від участі у групах смерті


Рекомендації батькам щодо розвитку пам’яті у дітей молодшого шкільного віку


Рекомендації батькам з розвитку пізнавальної сфери дітей молодшого шкільного віку


ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДИТИНИ З РАННІЙМ ДИТЯЧИМ АУТИЗМОМ 5-го року життя.

5-й рік життя

· Зі значним запізненням освоює жести згоди і незгоди, вітання, прощання, що негативно позначається на можливостях в налагодженні взаємодії з навколишніми людьми.

· Продовження одноманітної поведінки зі стереотипними, примітивними рухами (перебирання пальців, згинання і розгинання плечей і передпліч, розхитування тулубом чи головою, підстрибування навшпиньках тощо).

· Дорослий для дитини не стає джерелом різноманітної інформації про правила співжиття, особливості поводження з різними дорослими та дітьми (старшими, одного з нею віку, молодшими).

· В колі з рідними та близькими дорослими ніколи не розпитує, як, де і чому треба діяти, не орієнтується або слабко орієнтується в колі соціально схвалюваних і прийнятних форм поведінки, не уточнює, як слід вчиняти, «як треба», «як вимагають».

· Не дотримується правил співжиття в родині, не орієнтується в обов’язках кожного члена сім’ї.

· Дитина не розуміє, чим вона вирізняється від інших; із значною затримкою формується відчуття «мій–чужий», «такий як я–не такий».

· В свідомості дитини власне ім’я дуже повільно поєднується з особовим займенником «Я» для позначення себе самої. Байдуже ставиться (в разі наявності моментів спільної діяльності) до визначення свого місця в колі однолітків.

· Уникає брати участі в ігровій діяльності; не виявляє ініціативи, не прагне вплинути на дорослого з метою здобути в ній провідну роль, виявляє підвищену тривожність. Не вміє і не намагається вигідно продемонструвати себе, свої вміння.

· Самостійна поведінка може виглядати як одноманітний набір зовні безцільних, дивних дій. Звичайні дитячі ігри замінює монотонними механічними маніпуляціями з не ігровими предметами (ключами, коробочками, мотузками тощо).

· Не прагне орієнтуватися в людських стосунках, розуміти ставлення до себе інших людей, усвідомлювати необхідність стримування власних ситуативних бажань.

· Може провокувати негативну реакцію дорослого, а роздратування і гнів близьких сприймати із задоволенням.


Особливості становлення і соціально-емоційного розвитку дитини з аутизмом

2-4-й роки життя

· Зі значним запізненням освоює жести згоди і незгоди, вітання, прощання, що негативно позначається на можливостях в налагодженні взаємодії з навколишніми людьми.

· Продовження одноманітної поведінки зі стереотипними, примітивними рухами (перебирання пальців, згинання і розгинання плечей і передпліч, розхитування тулубом чи головою, підстрибування навшпиньках тощо).

· В колі з рідними та близькими дорослими ніколи не розпитує, як, де і чому треба діяти.

· Не дотримується правил в родині, не орієнтується в обов’язках кожного члена сім’ї.

· Дитина не розуміє, чим вона відрізняється від інших; із значною затримкою формується відчуття «мій–чужий», «такий як я–не такий».

· В свідомості дитини власне ім’я дуже повільно поєднується з особовим займенником «Я» для позначення себе самої. Байдуже ставиться (в разі наявності моментів спільної діяльності) до визначення свого місця в колі однолітків.

· Уникає брати участі в ігровій діяльності; не виявляє ініціативи, не прагне вплинути на дорослого з метою здобути в ній провідну роль, виявляє підвищену тривожність. Не вміє і не намагається вигідно продемонструвати себе, свої вміння.

· Звичайні дитячі ігри замінює монотонними механічними маніпуляціями з не ігровими предметами (ключами, коробочками, мотузками тощо).

· Не прагне орієнтуватися в людських стосунках, розуміти ставлення до себе інших людей.

· Може провокувати негативну реакцію дорослого, а роздратування і гнів близьких сприймати із задоволенням.

Розвиток мовлення 2-4 років життя


Як відомо, період 2-4 років є найсприятливішим періодом для розвитку мовленнєвої діяльності - значно зростає словниковий запас, з’являється фразове мовлення, відбувається засвоєння граматичних категорій та основних способів словотворення, розвивається фонематичний слух, що дозволяє дитині оволодівати звуковим аналізом і синтезом.

Зокрема, на 2-4 році життя при аутизмі все більше стає помітним поступове відставання. У дитини не ускладнюється лепет, якщо і з’являються окремі слова, то вони не використовуються активно, не формується проста фраза. Звуки, які промовляє і з якими грає аутична дитина найчастіше не стають в нагоді при спілкуванні. Це можуть бути щебетання, скрип, наслідування звуку якогось музичного інструменту.

Спираючись на висновки вчителя-логопеда, практичного психолога, які займалися проблемою аутизму, можна відмітити,що можливості розуміння мовлення у дітей раннього віку з РДА також обмежені. На початку 2-го року життя, коли здорові діти люблять слухати, як з ними розмовляють, аутичні діти звертають увагу на мовлення не більше, ніж на будь-які інші шуми. Протягом довгого часу дитина може бути не здатна реагувати на звернене мовлення, в тому числі і на власне ім’я.

Може спостерігатися незрозумілість, скутість, згорнутість мовлення, вимова лише окремих складів. Іноді вимова окремих слів набуває ритуального характеру, полегшуючи дитині виконання тієї чи іншої дії (наприклад, фрази-аутокоманди: “Коля їсть” й ін.) .

Зорова увага дітей з аутизмом характеризується вибірковістю і короткочасністю, дитина дивиться ніби повз людей, не помічає їх, ставиться до них, як до неживих предметів, не фіксує погляд на артикуляційному апараті. Міміка в них маловиразна.

Все чіткіше проявляється порушення комунікативної функції мовлення і комунікативної поведінки вцілому. Незалежно від строку появи мовлення і рівня його розвитку, дитина не використовує мовлення як засіб спілкування, вона рідко звертається із запитаннями, зазвичай не відповідає на питання оточуючих, в тому чисті і близьких для неї людей. У той же час у неї може досить інтенсивно розвиватися “автономне мовлення”, “мовлення для себе”. З’являються фонетичні розлади і порушення голосу з переважанням особливої високої тональності в кінці фрази чи слова .

Характерним для дітей з аутизмом також є відсутність слів „так” і „ні”, часто у мовленні зустрічаються придумані ними нові слова. У мові цих дітей відсутність займенника “Я” і дієслів 1 особи (Я їм, я сиджу, хочу спати та ін.). В той же час деякі аутичні діти демонструють бурхливий мовленнєвий розвиток.

Мовлення у них може з’явитися задовго до початку ходьби, вони із задоволенням слухають, коли їм читають, запам’ятовують довгі шматки тексту практично дослівно. Їх мовлення складає враження недитячого завдяки використанню великої кількості виразів, що властиві мові дорослих.

Уже в 2 роки з’являється фразове мовлення, як правило з чистою звуковимовою. Але діти не користуються ним для контактів з людьми, рідко задають питання. Якщо і запитують про щось, то повторюють питання багаторазово.

Аутична дитина, особливо раннього віку, не стільки не хоче спілкуватися, як не може і не вміє, в силу труднощів її соціального розвитку. Діти з раннім дитячим аутизмом не знають, як встановлювати контакт із навколишнім середовищем, не знають, яку схему поведінки вибрати. Тому від корекційної роботи на ранньому етапі залежить мовленнєвий розвиток і загальний стан психічної активності у старшому дошкільному віці.


Особливості розвитку дитини з раннім дитячим аутизмом

Від народження до 1-го року життя

· Слабко виражені орієнтувальні реакції, пов’язані з харчуванням. Спроби вимити дитину або переповити підсилюють її занепокоєння, викликають плач і крик. В інших випадках, діти, навпаки, пасивно-байдужі, які б незручності не відчували.

· Відсутня або слабко виражена орієнтація на обличчя (погляд) і голос іншої людини. У більшості випадків дитина не реагує на звучання (почувши звук, не крутить головою). Не надає перевагу звукам людського голосу навіть тоді, коли відсутні інші джерела звучання. Побутові шуми в дитини можуть з кожним разом спричиняти такий самий страх, як вперше.

· Не реагує або недостатньо реагує на лагідні дотики матері: не тягнеться до неї, не проситься на руки, а перебуваючи на руках, не горнеться до неї. Водночас деякі діти можуть агресивно протестувати, б’ючи маму головою.

· Із значною затримкою формується зорове і слухове зосередження (не перестає плакати при появі людини).

· Підвищена чутливість до швидких рухів, звуків, яскравого світла.

· Спроби примітивного заспокоєння себе за допомогою ссання пальців, кута ковдри, розхитування, вертіння головою.

· Зрідка зосереджується на обличчі матері, в більшості випадків не вирізняє її обличчя від обличчя інших дорослих. Разом з тим, дитина може впізнавати людей, але не за обличчям, а за деякими предметами, що належать цим людям і на які малюк звернув увагу. Не обстежує поглядом обличчя членів родини; не робить спроб показувати на їхні очі, ніс тощо.

· Не підхоплює ігри, що вимагають елементів показу і повтору («долоньки», «ку-ку», «Іде коза рогата»). Спосерігається надмірна виокремленість від інших людей. Гуління і лепіт (за їх наявності) не соціалізуються; звуконаслідувальні комплекси відсутні.

· Постійно виявляє страх до всього нового (неофобія), прагнення до збереження незмінності навколишнього простору (феномен тотожності).

· Відсутні (або непослідовні) реакції на звертання. Може пасивно реагувати на різні інтонації при називанні її імені та на вживання пестливих слів, звернених до неї.

· Не намагається криком чи жестом привернути увагу до себе. Не вміє використати свої паралінгвістичні можливості (плач, гукання, лепіт) для того, щоб за допомогою дорослого досягти простого результату (наприклад, взяти предмет для тієї чи іншої діяльності) і одержати його схвальну оцінку. Уникає зорового контакту.

· Виявляє байдужість або навіть негативізм при спонуканні до спільної ігрової діяльності. Не зберігає спрямованість гри, запропоновану дорослим, намагається будь-що наполягти на своєму.

Розвиток мовлення дітей з аутизмом від 0 до 1 року
Зважаючи на основний дефект, з перших днів життя у неї не формується емоційний контакт з матір’ю, не формується зоровий контакт.

Дитина не дивиться в очі дорослого, не простягає ручки з проханням, щоб її взяли на руки, як це робить здоровий малюк. Як відомо, в нормі у немовляти дуже рано проявляється інтерес до людського обличчя, яке виступає найсильнішим подразником для дитини. Вже в перші місяці життя вона може проводити частину активної взаємодії в зоровому контакті з матір’ю. Комунікація за допомогою погляду є основою для розвитку наступних форм комунікативної поведінки. При аутичному розвитку труднощі встановлення контакту “очі в очі” і його нетривалість спостерігається досить рано. Дорослому важко впіймати погляд аутичної дитини не тому, що вона не фіксує його, а тому що дивиться ніби “повз”.

Затримка мовленнєвого розвитку може розпочатися як від самого народження, тобто з перших місяців життя, так і згодом – з 3 років, коли попередньо відмічався прискорений ранній розвиток мовлення.

Для того, щоб глибше зрозуміти особливості раннього мовленнєвого розвитку дітей із синдромом раннім дитячим аутизмом (РДА), необхідно детально зупинитися на розвитку мовленнєвої сфери у нормі. Стадії домовленнєвого періоду в нормі ( Швачкін Г.П., Гвоздєв І.Н.).

1) 0 – 1 міс. – недиференційований плач, перша реакція на навколишнє середовище;
2) 1.5 міс. – 6 міс. – диференційований плач, голодний плач, плач пов’язаний з болем у животі і т.д.;
3) 3 міс. – 6-7 міс. – гуління, стадія вокальної гри, дитина слухає звуки і відтворює їх сама. Однак ці відтворені нею звуки відрізняються від звуків дорослого мовлення, навіть коли мама намагається імітувати гуління дитини;
4)6міс. – 12міс. – лепіт, повторення складів і звуків;
5) 9міс. – 10 міс. – ехолалії – повторення звуків, які дитина чує безпосередньо від іншої особи (і це відрізняє їх від лепету).

Проаналізувавши багаточисельні свідчення про перші місяці життя аутичних дітей різних груп, російські психологи О.С. Нікольська, Є.Р.Баєнська, М.М. Ліблінг, визначили наявність специфічних рис, що вдрізняють аутичний розвиток від нормального.

З перших днів життя важко зрозуміти чого дитина плаче.
Часто взагалі відсутні етапи лепету та гуління, а якщо і є гуління, то воно здебільшого механічного характеру, позбавлене інтонаційного компоненту, обмежене, може нагадувати крик або пищання. А це свідчить про затримку формування основних складових мовленнєвої сфери, недорозвиток слухової уваги, фонематичного слуху, функції наслідування (наприклад, дитина не фіксує погляду на органах артикуляції матері, не намагається повторювати звуки).
Спостерігається слабкість чи відсутність реакції на мовлення дорослого, відсутність фіксації поглядом на тому, хто говорить. Дитина може не реагувати на словесні подразники і в той же час бути дуже чутливою до немовних звуків. Може не “розуміти” простих побутових інструкцій і не розуміти зверненої до неї розмови.

Однак, як зазначає О.С. Нікольська, К.С. Лебединська, іноді спостерігається гарна реакція на тихе, шепітне мовлення.

Більше, ніж у 50-70% дітей з РДА відмічають недостатність використання жестів та інтонації у спілкуванні.

Характерним є запізнення чи випередження появи перших слів, їх незвичність і маловживаність. Нерідко після їх появи у дитини розвивається мутизм (відмова від мовлення), що зберігається на місяці і роки. Перші слова, зазвичай, нікому не адресовані і не виступають засобом спілкування. Вимовляються спонтанно, без урахування ситуації і складають враження “гри словами”. У більшості випадків слова “тато”, “мама” використовуються дітьми без співвідношення з дорослими. Можуть з’явитися слова-ехолалії.

При нормальному розвитку у поведінці дитини першого року життя переважає схильність до ритмічності, коли вона їз задоволенням багатократно повторює одні і ті ж дії, звуки: стукає ложкою, іграшкою, підстрибує, лепече і т. д. Дитина отримує більше радості і довше займається подібними маніпуляціями, якщо дорослий допомагає їй, емоційно реагує на її дії та звуконаслідування. При аутичному варіанті розвитку близькій людині практично не вдається включитися в дії, що захопили аутичну дитину. Часто вона може витримати лише пасивну присутність кого-небудь, однак активне втручання в її діяльність викликає незадоволення і негативні відчуття .

На всіх етапах розвитку дитина з аутизмом не використовує для спілкування міміку і жести, як це роблять діти першого року життя у нормі, а також діти із розладами слуху і мовлення.

Тобто, у дітей з раннім дитячим аутизмом порушено формування усіх форм довербального і вербального спілкування і чим старшою стає дитина, тим більш виражено проявляються труднощі при взаємодії її із оточуючими людьми.


Діти із затримкою психічного розвитку (ЗПР)

Затримка психічного розвитку – виникає в результаті різних соматичних захворювань (фізично ослаблені діти) або органічної поразки центральної нервової системи (діти з мінімальною мозковою дисфункцією). Причиною ЗПР є патологія вагітності й пологів, травми нервової системи в перші роки життя. У дітей із ЗПР спостерігається зниження працездатності, як наслідок явищ церебрастенії, психомоторної розгальмованості, афективної збудливості. У них ускладнене засвоєння, навичок читання, письма, рахунку, ослаблені пам’ять, увага, наявні легкі порушення мовних функцій. Ці вади компенсуються педагогічними засобами. У дітей із затримкою психічного розвитку спостерігається частковий недорозвиток вищих психічних функцій тимчасового характеру, що успішно долається в дитячому чи підлітковому віці.
Дитина не хвора, але вона і фізично, і психічно розвивається повільніше, ніж інші діти, особливо відстає емоційно-вольова сфера. Це виявляється у тому, що на початку навчання у школі вона ще є фактично дошкільником: шкільні обов’язки, правила поведінки їй поки що недоступні і не викликають інтересу. У школі ці діти виявляють себе як типові дошкільники. Вони дуже безпосередні, емоційні, не вміють керуватися правилами поведінки на уроці, не включаються в роботу класу, не сприймають завдання, а тому й мало чому вчаться. Як правило, вчителі скаржаться, що дитина ніби не розуміє, чого від неї вимагають, не може працювати разом з класом, швидко відволікається, шукає собі дитячих розваг. На перерві ж вона жвава і досить кмітлива, захоплено грається з однокласниками, хоча в іграх, де треба дотримуватися правил, виявляє надмірну активність.
Нерідко виявляється, що такі особливості розвитку свого часу спостерігалися і в когось із членів сім’ї, що свідчить про генетичну зумовленість цього відхилення.
Здебільшого затримка психічного розвитку не буває дуже глибокою і за належного індивідуального підходу з боку вчителя вона вирівнюється в умовах загальноосвітньої школи.


РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ, ЩО ВИХОВУЮТЬ РОЗУМОВО ВІДСТАЛУ ДИТИНУ

Якщо з розумово відсталою дитиною виникають виховні проблеми, то причиною є не низький рівень її розумового розвитку, а помилкові методи поводження з нею. Розумово відсталій дитині слід дозволити розвиватися по-своєму. Їй потрібно дати можливість копати, будувати, вигадувати в ті періоди розвитку, коли вона готова до цих видів діяльності. Їй потрібні іграшки, які їй подобаються, товариство інших людей, із якими вона почувається нарівні (навіть якщо вони молодші за неї). Її слід віддавати до такого класу, де вона відчуватиме, що чогось досягає, і де зможе знайти своє місце. Дитині необхідно, щоб її любили й цінували за її гарні якості.Дитина з незначним або середнім відставанням розумового розвитку зазвичай виховується в родині, звідки вона так само, як і звичайна дитина, бере відчуття безпеки.Дитину не можна віддавати до того класу, який не відповідає її розумовому рівню. Така дитина відчуватиме, що відстає, і дуже переживатиме, якщо її залишать на другий рік або переведуть у молодший клас. Якщо рівень розумового розвитку дитини лише незначною мірою нижчий за середній і заняття в школі ведуться за гнучкою програмою, коли кожен може розвиватися відповідно до своїх здібностей, тоді вона, імовірно, зможе навчатися разом зі своїми однолітками. Якщо ж відставання розумового розвитку дитини досить значне або шкільна програма для всіх одна, то їй не слід іти до школи доти, доки вона не буде до цього готова. Імовірно, їй доведеться зачекати рік або більше, чи звернутися до спеціалістів ПМПК з метою визначення умов навчання та виховання.


Рекомендації батькам, що виховують дитину з дитячим церебральним паралічем

Через дуже важливу роль родини, найближчого оточення в процесах ставлення особистості дитини необхідне таке середовище (побуту, дозвілля, виховання), що могло б максимально стимулювати цей розвиток, нівелювати негативний вплив захворювання на психічний стан дитини. Батьки – головні учасники педагогічної допомоги в разі ДЦП. Для створення сприятливих умов виховання в родині необхідно знати особливості розвитку дитини, її можливості й перспективи розвитку, дотримуватися правильного розпорядку дня, формувати адекватну самооцінку і правильне ставлення до дефекту, розвивати необхідні в житті вольові якості. Для цього важливим є активне залучення дитини до повсякденного життя родини, посильної трудової діяльності, прагнення до того, щоб дитина не лише обслуговувала себе, але й мала певні обов’язки. У результаті в неї з’являються інтерес до праці, почуття радості від того, що вона може бути корисною, упевненість у своїх силах. Часто батьки, бажаючи позбавити дитину труднощів, постійно опікують її, оберігають від усього, що може засмутити, не дають нічого робити самостійно. Таке виховання за типом гіперопіки призводить до пасивності, відмови від діяльності. Добре, терпеливе ставлення близьких має поєднуватися з певною вимогливістю до дитини. Потрібно поступово розвивати правильне ставлення до свого стану, своїх можливостей. Залежно від реакції й поводження батьків дитина ставитиметься до себе як до людини, цілком здатної досягти певних успіхів. Батьки не повинні соромитися своєї дитини, тоді й вона сама не буде соромитися своїх хвороб, замикатися в собі, йти у свою самотність.


Рекомендації батькам, що виховують дитину з частковою втратою зору.

На формування особистісних якостей у дітей, які бачать, значний вплив має соціально-психологічний мікроклімат у родині, що часто характеризується надміру співчутливим ставленням, створенням сприятливого режиму, обмеженням діяльності й активності таких дітей. Це привчає дітей до пасивності, інертності, залежності, невіри у власні сили. Наслідком цього стають неадекватна вимогливість до суспільства, школи, родини. Виховання дитини, що має вади зору, вимагає від батьків знання особливостей розвитку дитини, впливу дефекту на формування психічних функцій, рухових, соціальних, навчальних та інших умінь, способів і прийомів формування й розвитку навичок орієнтування в просторі, сприйняття предметів та явищ навколишнього світу, уміння спілкуватися й контактувати з однолітками й дорослими, обслуговувати себе, досліджувати й пізнавати навколишній світ за допомогою збережених чуттів.


Рекомендації батькам, що виховують дитину зі СДУГ (синдром дефіциту уваги й гіперактивності)

· варто уникати частих заборон та покарань, реагувати на дії дитини без агресії, повторювати прохання до дитини спокійно та кілька разів;
· висловлюючи прохання, потрібно використовувати зорову стимуляцію; · необхідно створити систему винагород та покарань, поступово збільшувати коло обов’язків дитини в сім’ї, у жодному разі не карати дитину фізично.
· варто робити щось разом з дитиною, підтримувати її інтерес до певного виду діяльності, якомога частіше проводити вихідні разом, відпочивати, не допускати сварок в присутності дитини;
· варто стежити, аби дитина дотримувалася режиму дня, виконувати разом з нею будь-яке заняття до кінця, знижувати вплив відволікаючих чинників під час гри або занять, контролювати час комп’ютерних ігор та перегляду телевізійних передач.


Інформація батькам про перші симптоми епілепсії у дітей

Епілепсія – це фізичний стан, коли через певні проміжки часу, раптово, відбувається зміна у роботі нейронів мозку. Під час нападів спостерігається втрата свідомості, конвульсивні рухи рук, ніг. Таки зміни фізичного стану називають епілептичними нападами.
Деякі люди можуть потерпати від нападів, але не хворіти на епілепсію. Наприклад, іноді малюки страждають на конвульсії під час високої температури. Такі конвульсії – лише один вид нападів. Інші типи, які не класифікуються як епілепсія, трапляються внаслідок дисбалансу рідини або певних речовин в організмі, внаслідок вживання алкоголю або наркотиків. Поодинокий напад не означає, що людина страждає на епілепсію.

Симптоми

Незважаючи на те, що описане нижче не є безпосередніми симптомами епілепсії, варто проконсультуватися у лікаря, якщо ви, або хтось із членів вашої родини відчуває таке:

- провали в пам’яті або періоди погіршання пам’яті;

- випадки заціпеніння, відсутність реакції на зовнішні подразники;

- неконтрольовані рухи кінцівок;

- бурмотіння, за яким слідує або непритомність, або відчуття втоми;

- дивні звуки, розлад сприйняття, раптовий напад страху, який не можна пояснити.

Напади можна умовно розподілити на великі епілептичні напади, коли спостерігаються конвульсії з цілковитою втратою свідомості, та малі напади, які характеризуються короткотривалим завмиранням, зміною свідомості.
Останній тип спостерігається у випадках, коли уражаються нейрони мозку тільки в одній ділянці. Такі напади можуть спричинювати періоди «автоматичної поведінки» та зміну свідомості. Це може виглядати як природна поведінка, наприклад, людина застібає та розстібає ґудзики на сорочці. Проте такі дії несвідомі, вони можуть повторюватися і, здебільшого, не запам’ятовується.

Кiлькiсть переглядiв: 258

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.