Рекомендації для педагогів для здійснення корекційно-розвиткової роботи з дітьми з особливими освітніми потребами

Навчальні програми для 5-9 (10) класів спеціальних ЗНЗ для розумово відсталих дітей. Я у світі.

Навчальні програми для 5-9 (10) класів спеціальних ЗНЗ для розумово відсталих дітей. Фізична культура

Навчальні програми для 5-9 (10) класів спеціальних ЗНЗ для розумово відсталих дітей. Українська мова та література

Навчальні програми для 5-9 (10) класів спеціальних ЗНЗ для розумово відсталих дітей. Трудове навчання

Навчальні програми для 5-9 (10) класів спеціальних ЗНЗ для розумово відсталих дітей. Природознавство.

Навчальні програми для 5-9 (10) класів спеціальних ЗНЗ для розумово відсталих дітей. Основи здоров'я


Програми для дітей із затримкою психічного розвитку

Поради вчителям загальноосвітніх шкіл,які навчають у своїх класах дітей із порушенням інтелекту(з легкою розумовою відсталістю)

Рекомендации для педагогов по профилактике и преодолению школьной неуспеваемости ребенка с нарушением зрения

КОЛИ У КЛАСІ НАВЧАЄТЬСЯ УЧЕНЬ
З ОБМЕЖЕНИМ СЛУХОМ

Батьки дітей з обмеженим слухом швидко навчаються спілкуватися з ними вдома. Вони знають, як близько необхідно знаходитися, якої гучності має бути їхній голос, щоб дитина зрозуміла сказане.

Якщо застосовувати раннє втручання та наявні технології на кшталт слухових апаратів та кохлеарних імплантів, відставання у мовленні та навчанні, що колись вважались життєвим вироком, можуть бути зведені до мінімуму.

Завдяки цим досягненням у технологіях та розумінню проблеми все більше дітей з ураженням слуху можуть відвідувати дитячі садки та інші навчальні заклади, маючи при цьому особливі навички спілкування та слухання. Але у навчальних закладах існують зовнішні фактори, які впливатимуть на іх можливість слухати, навчатися та спілкуватися зі своїми ровесниками, тому необхідно це враховувати при плануванні навчального та виховного процесу для цієї групи дітей.

Кілька пропозицій для зменшення рівня фонових шумів

- Тримайте вікна зачиненими, у випадку сильних вуличних звуків.

- Вимикайте кондиціонери під час навчання.

- Наполягайте на тому, щоб учні не розмовляли під час усних презентацій.

Коли діти з порушенням слуху намагаються вчитися у гучному недружньому до їх потреб оточенні їхні навчальні можливості значно знижуються. Намагання почути урок у подібних умовах буде схоже на спробу скласти пазл, коли половина його складових відсутня. Але якщо належні розумні пристосування будуть забезпечені, такі діти зможуть насолоджуватися шкільним життям і досягати вершин так само, як і їхні ровесники зі звичайними слуховими можливостями.

Кілька порад, як допомогти дитині з ураженням слуху

· Під час уроків використовуйте наочні демонстраційні матеріали.

· Пишіть основні моменти на дошці.

· Надавайте роздаткові матеріали з важливою інформацією з теми.

· Говоріть голосно, чітко та рівно.

· Перед тим, як починати розмову чи опис завдання приверніть увагу всіх дітей.

· Не змінюйте тему раптово, без попередження.

· Під час викладання повертайтеся обличчям до дітей.

· Говоріть повільно і повторюйте основні моменти іншими словами (перефразовуйте).

· Дозвольте використовувати диктофони.

· Забезпечте подачу інформації, завдань на електронних носіях.

· Посадіть учня разом з однокласником (другом), щоб, в разі необхідності, той надав йому допомогу.

· Не забувайте про засоби безпеки в надзвичайних ситуаціях в класі та школі для цієї групи дітей.


РЕКОМЕНДАЦІЇ ВЧИТЕЛЯМ, ЯКІ НАВЧАЮТЬ ДІТЕЙ З РОЗЛАДАМИ СЛУХУ

1. Учитель у роботі з такими дітьми повинен знати рівні слухової чутливості кожного з вух дитини (для того щоб знаходитися з боку вуха з меншою втратою слуху).

2. Взаємне розташування вчителя й дитини має бути таким, щоб учень бачив губи педагога, тому що такі діти добре «зчитують» з губ, що дозволяє їм розв'язати деякі проблеми.

3. Творчі завдання слід подавати у письмовій формі.

4. З огляду на те, що в дітей зі зниженою слуховою чутливістю спостерігаються проблеми з розумінням значення деяких слів і фраз, є сенс уточнити, чи правильно учень розуміє запропоноване завдання.

5. Недоліки граматичного ладу мови (неправильна побудова речень, неправильне узгодження всередині речень) веде до обмеження розуміння усного мовлення та тексту, який дитина читає.

6. В наслідок відхилення у розвитку мовлення, є складності в шкільному навчанні: утруднене засвоєння початкової грамоти (письма й читання), специфічні помилки в диктанті й самостійному письмі, труднощі в розумінні пояснень учителя; утруднення під час користування підручником через недостатнє розуміння тексту, який учень читає.


ЕТИКА СПІЛКУВАННЯ ВЧИТЕЛЯ З ДІТЬМИ, ЯКІ ПОТРЕБУЮТЬ ОСОБЛИВОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ УВАГИ

Діти з інвалідністю є споживачами таких самих послуг, як і діти без інвалідності. Розуміння того, чого саме хоче дитина, вимагає зосередження уваги на ній, а не на її інвалідності. Перше й найголовніше необхідно побачити дитину. Потреби дитини можуть бути різними, Ваш підхід до задоволення потреб повинен залишатися однаковим для всіх.

Важливо пам'ятати, що не всі діти з інвалідністю користуються візками. Наприклад, є особи з вадами зору, слуху; люди з обмеженими можливостями пересування, які під час ходи можуть використовувати допоміжні засоби, як то паличка, милиці, а також люди з розумовими вадами. Крім того, є набагато більше дітей з «непомітними» чи «прихованими» ураженнями, як то артрит, серцеві захворювання, ускладнене дихання тощо.

Спілкування

З питань, що стосуються дитини з інвалідністю, важливо завжди пам'ятати, що потрібно звертатись безпосередньо до цієї дитини, а не до супроводжуючої її особи.
- Розмовляючи з дитиною, яка пересувається на візку намагайтесь розташуватися так, щоб її та Ваші очі були на одному рівні, тоді Вам буде простіше вести розмову. Також, можливо, Вам доведеться переміститись у більш «спокійну зону» для того, щоб допомогти такій дитині поспілкуватись з Вами.
- Розмовляючи з дитиною, яка має труднощі в спілкуванні, слухайте її уважно. Майте терпіння її вислухати, чекайте доки дитина закінчить фразу. Не виправляйте її та не намагайтесь пояснити щось замість неї. Якщо це потрібно, ставте короткі запитання, які потребують коротких відповідей.
- Розмовляючи з дитиною, що не чує, або має обмежений слух, дивіться їй прямо у вічі і говоріть чітко. Деякі діти читають по губах. Намагайтесь стояти так, щоб Вас та Ваші уста було добре видно та щоб Вам нічого не заважало.
- Учням, що не чують або мають обмежений слух, може бути необхідно читати по губах. Якщо це так, під час розмови дивіться прямо на них й не закривайте вашого обличчя й рота. Знайте, що яскраве сонячне світло чи тінь можуть заважати сприйняттю, ускладнити читання по губах. Говоріть чітко своїм звичайним голосом та зі своєю звичайною швидкістю, крім випадків, коли дитина попросить Вас говорити голосніше чи повільніше. Використовуйте чіткі, коротенькі речення. Якщо дитина з інвалідністю не зрозуміла Вас, не бійтесь повторити щойно сказане Вами або спробуйте перефразувати речення. Деяким учням, що не чують або мають обмежений слух, може бути легше зрозуміти Вас, якщо Ви використовуватимете жестикуляцію руками, щоб пояснити напрям руху. Якщо Вас не зрозуміли, запропонуйте поспілкуватись за допомогою ручки й паперу. Коли Ви спілкуєтесь з дитиною зі складнощами в навчанні, використовуйте позитивну та просту побудову речення.


РЕКОМЕНДАЦИИ ПЕДАГОГАМ ПО РАБОТЕ С ДЕТЬМИ – АУТИСТАМИ

1. Коррекция детского аутизма должна быть комплексной и начинаться как можно раньше, ведущее место отводится психолого-педагогической работе. Медикаментозное лечение также целесообразно и необходимо.

2. Аутичным детям трудно приспосабливаться к постоянно меняющимся условиям. Поэтому организационные особенности в учреждении, которое посещает такой ребенок, и дома должны быть одинаковыми или, по крайней мере, близкими. Важно единство принципов отношения к ребенку со стороны педагогов и всех членов семьи, последовательность и постоянство в их применении.

3. Коррекционная работа является необходимой на протяжении многих лет, но особенно интенсивной она должна быть на начальных этапах, в дошкольном возрасте.

4. Коррекционная работа, особенно на начальных этапах, строится на основе индивидуально разработанной программы, поэтому формальный перенос чужого опыта недопустим, его нужно использовать с осторожностью и творчески.

5. Показывайте своё одобрение каждый раз, когда ребёнок успешно выполнил задание.

6. Помните, что неправильное поведение быстро входит в привычку, поэтому боритесь с ним незамедлительно и поощряйте любую адаптацию к переменам, даже незначительным. Если ребёнок не будет чувствовать поддержки с вашей стороны, он ещё больше замкнётся и станет избегать контакта.

7. Необходимо вовлечь ребенка в совместную деятельность для обогащения его эмоционального и интеллектуального опыта.

Никогда не показывайте ребёнку своего недовольства, ведь самое главное в возвращении такого человека к нормальной жизни и общению - заставить его поверить в то, что этот мир за него, а не против.


ДІТИ ІЗ ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ (ЗПР)

ЗПР спричиняється найрізноманітнішими причинами. Водночас діти цієї категорії мають низку загальних особливостей розвитку пізнавальної діяльності й особистості.

Увага

Усім дітям із затримкою психічного розвитку властиве зниження уваги. Слід відзначити, що зниження стійкості уваги може мати різний характер: максимальне напруження уваги на початку виконання завдання й подальше його зниження; настання зосередження уваги після певного періоду роботи; періодичні зміни напруження уваги та її спад упродовж усього часу роботи.

Сприйняття

Спостерігається неповноцінність тонких форм зорового і слухового сприйняттів, просторові й часові порушення, невміння планувати свою роботу та дії. Таким дітям потрібно більше часу для приймання й опрацювання зорових, слухових та інших вражень. Однією з особливостей сприйняття таких дітей є також те, що подібні якості предметів сприймаються ними як однакові (наприклад, овал сприймається як коло). Крім того, недостатньо сформованими є просторові уявлення: орієнтування в напрямках простору здійснюється на рівні практичних дій, сприйняття перевернутих зображень утруднене, виникають труднощі під час просторового аналізу й синтезу ситуації.

Пам'ять

Особливо страждають ті її види, які вимагають участі розумових процесів (опосередковане запам'ятовування). Погіршені й найбільш елементарні види пам'яті. Механічна пам'ять цих дітей характеризується зниженням продуктивності перших спроб запам'ятовування. Однак час, необхідний для остаточного заучування, близький до норми. Хоча такі діти й зазнають труднощів на початковому етапі запам'ятовування слів, у більшості випадків вони успішно виконують завдання (розумово відсталі діти з цим не справляються).

Мислення

Діти із затримкою психічного розвитку демонструють високий порівняно з розумово відсталими дітьми рівень розумової діяльності, особливо під час виконання наочно-дійових і наочно-образних завдань. Досить високі показники спостерігаються під час виконання ними завдань за наочним зразком. Деякі утруднення в цих дітей викликають завдання, у яких відсутній наочний зразок. Особливості розумової діяльності найбільш яскраво проявляються в словесно-логічному мисленні: відсутність готовності до розв'язання, недостатня виразність орієнтовного етапу в процесі розв'язання, нездатність до необхідного зусилля, невміння контролювати себе під час виконання завдання, низький рівень розвитку головних розумових операцій.

Мовленнєва діяльність також має низку особливостей:

· бідний словниковий запас (особливо активний), звуженість понять, їхня розпливчастість, іноді хибність;

· істотні труднощі в оволодінні граматичним ладом мови (особливо в розумінні й уживанні логіко-граматичних структур);

· своєрідне формування словотворчої системи мови;

· більш пізнє оволодіння здатністю усвідомлювати мовлення як особливу діяльність, що відрізняється від предметної;

· розлади у формуванні монологічного мовлення.


ПОРАДИ ВЧИТЕЛЯМ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКІЛ, ЯКІ НАВЧАЮТЬ У СВОЇХ КЛАСАХ ДІТЕЙ ІЗ ПОРУШЕННЯМ ІНТЕЛЕКТУ (з легкою розумовою відсталістю)

1. Підготувати учнів класу до того, що поряд з ними навчатиметься учень із особливими освітніми можливостями:
• створити в класі демократичне середовище, налагоджувати між учнями дружні стосунки, щоб розумово відсталі діти відчували себе членами колективу;
• привчати здорових дітей допомагати (за потреби) опікуватися розумово відсталими однолітками;
• не припускати зневажливого ставлення до дітей з обмеженими можливостями.

2. Перед тим як прийняти до класу, де є дитина з легкою розумовою відсталістю, детально ознайомитися з її анамнестичними даними. З цією метою поспілкуватися з батьками дитини; вивчити медичні довідки; усвідомити, у чому першопричина (пологова чи післяпологова травма, хвороба в ранній період, вплив медикаментів тощо) хвороби.

3. Вивчити спеціальну медичну та педагогічну (дефектологічну) літературу з метою з’ясування впливу різних видів ушкоджень (пологові травми, хвороби, психічні захворювання тощо) на процеси навчання і розвитку. Детально вивчити особливості розвитку психічних процесів дитини з легкою розумовою відсталістю (стан пам’яті, уваги, мислення, працездатності, темп роботи, прояви поведінки, стан емоційно-вольової сфери тощо).

4. Ознайомитися з сучасними педагогічними підходами і методиками, які застосовують у спеціальних школах під час навчання дітей з легкою розумовою відсталістю.Необхідно мати в школі навчальні програми спеціальних шкіл (відповідно класу), щоб мати уявлення, якими знаннями, уміннями та навичками повинні оволодіти розумово відсталі діти на кінець навчального року.

5. На кожну дитину з обмеженими можливостями необхідно скласти індивідуальний навчальний план (враховуючи тяжкість дефекту).До процесу складання плану бажано залучати психолога.

6. Знаючи специфічні особливості психічних процесів розумово відсталих дітей, коригувати їх під час навчання, враховувати в плануванні діяльності наступне:
• Розумово відсталі діти мають (як правило) слабку, короткочасну пам’ять, тому матеріал треба подавати невеликими «дозами» і звертати увагу на багаторазове повторення вивченого матеріалу. З цією метою урізноманітнювати прийоми і види робіт на закріплення вивченого матеріалу, застосовувати дидактичні ігри. І лише після засвоєння цього матеріалу надавати більш складний новий матеріал.

• У розумово відсталих дітей порушена активна увага. Треба застосовувати наочний матеріал для її активізації,чередувати види діяльності (більш складні завдання чергувати з більш легкими).

• У розумово відсталих дітей переважає конкретно-наочне мислення. На нього і треба спиратись у викладанні навчального матеріалу. Для цього застосовувати зрозумілу яскраву наочність (предметні картинки, рахунковий матеріал, малюнок – схему до задачі тощо).

• Діти з легкою розумовою відсталістю мають знижений темп роботи та працездатність. Значить, для них необхідно зменшити об’єм завдань та їх кількість, а складність повинна бути доступною. Для цього дітям можна давати індивідуальні картки із завданнями відповідної складності та перфокарти, у які треба лише вставити відповідну орфограму чи числову відповідь ( і зовсім немає потреби переписувати це завдання в зошит, якщо дитина має слабкі чи недостатні навички письма).

• Діти з легкою розумовою відсталістю, як правило, не мають достатніх навичок самостійної роботи. Потрібен постійний контроль за виконанням ними завдання (щоб вони не відволікалися та не втрачали напряму діяльності).

• Діти з обмеженими розумовими можливостями потребують неодноразового повторення вчителем інструкції щодо виконання того чи іншого завдання. Тому вчитель має переконатись, як і наскільки точно учень зрозумів, що від нього вимагають, і лише після цього дозволяти виконати завдання. У разі потреби надати учневі додаткові роз’яснення щодо виконання завдання.

• Уміти підтримувати в дитини впевненість у своїх силах, прагнення до пізнавальної діяльності, запобігати й адекватно реагувати на зміни в психічній діяльності, поведінці та загальному стані дитини.


ПОРАДИ ВЧИТЕЛЯМ, ЯКІ НАВЧАЮТЬ ДІТЕЙ з діагнозом ДЦП

Працюючи з дітьми, необхідно враховувати такі моменти:

· діти з церебральними паралічами стійко психічно виснажені, нездатні до тривалого інтелектуального напруження. Для них характерні розлади емоційно-вольової сфери, що найчастіше проявляється в плаксивості, дратівливості, вередливості. Їм часто властива невпевненість у собі, часто проявляється наївність суджень, сором’язливість, боязкість. Це поєднується з підвищеною чутливістю, вразливістю, замкненістю;

· відставання в розвитку мовлення призводять до обмеження обсягу знань та уявлень про навколишній світ, ускладнює спілкування дітей;

· найбільш характерною ознакою особистості дитини є своєрідний психічний інфантилізм, що проявляється в егоцентризмі, лабільності, підвищеній сугестивності й залежності від оточення. У дітей із церебральними паралічами можуть відзначатися патологічні риси характеру: істероїдні, тривожно-недовірливі, невротичні;

· для більшості дітей із церебральними паралічами характерна пасивність, млявість, нерішучість, швидка зміна настрою. Вони бояться висоти, темряви, самотності;

· у школі такі діти проявляють тривожність, страх перед усною відповіддю, нерідко в них виникає заїкуватість.

Для дітей хворих на ДЦП, характерні розлади зору. Тому рекомендовано корекційні вправи, що дають позитивні результати в роботі з такими учнями:

1. Заплющувати й розплющувати очі (до речі, заплющити очі виявилося дуже складним завданням. Діти закривають очі руками або відвертаються).

2. Не змінюючи положення голови, подивитися на стелю, ліворуч, праворуч, на підлогу.

3. Не змінюючи положення голови, описати в повітрі коло, трикутник, квадрат, цифру 8.

4. Подивитися на ліве, праве плече.

5. Заплющувати очі по черзі: спочатку – ліве, потім – праве око.

Усі ці корекційні вправи мають важливе значення для учнів, які навчаються вдома у період вивчення грамоти, математики.


ЩО ПОВИНЕН ЗНАТИ ВЧИТЕЛЬ, У ЯКОГО В КЛАСІ ПЕРЕБУВАЄ ДИТИНА З ВАДАМИ ЗОРУ

Рання діагностика порушень зору в дітей дає змогу вчасно надати їм необхідну допомогу. Сучасні технології (комп’ютери, спеціальні оптичні та відео пристрої) дають можливість багатьом дітям із поганим зором навчатись у звичайних класах. Зрозуміло, що для цього треба мати відповідні навчальні матеріали та посібники – книжки, надруковані збільшеними літерами і шрифтом Брайля, тексти на стрічках тощо.
У процесі роботи з такими дітьми слід концентрувати увагу на розвитку вміння слухати і спілкуватися, на орієнтації і пересуванні, а також на розвитку навичок, необхідних у повсякденному житті. Учні з поганим зором і практично сліпі малята можуть потребувати допомоги вчителя під час користування спеціальними пристроями, що дають їм можливість ефективніше використовувати залишковий зір. Діти зі складними вадами потребують широкого, багатопрофільного підходу. У роботі з ними наголос слід робити на розвитку самообслуговування і побутових навичок.
Деякі діти з вадами зору можуть використовувати периферійне бачення. У таких випадках, навіть якщо голова учня повернута вбік, це не означає, що він на вас не дивиться.
Детально ознайомлюйте дітей із розташуванням предметів і матеріалів у класі. За будь-яких змін у їх розміщенні робіть це знову. Для позначення різних зон та центрів діяльності в класі можна використовувати різні види покриття на підлозі або знаки, придатні для тактильної ідентифікації.
Діти з поганим зором значною мірою спираються на інформацію від інших органів чуття. Тому треба стежити за тим, щоб загальний рівень шуму в класі не був занадто високим. Заохочуйте незалежність дітей, облаштовуйте класне середовище так, щоб вони могли діяти самостійно. Сповіщайте дітей про будь-які зміни в класі. Призначайте дітям з поганим зором особисті шафки в кінці ряду, щоб їм легко було знаходити. Використовуйте світлі, яскраві предмети різних розмірів і форм для візуальної стимуляції.
Доручайте іншим дітям називати себе і розповідати про свої заняття, коли дитина з поганим зором наближається до якого-небудь центру діяльності або ігрової зони. Описуйте дітям події, що відбуваються поруч. Під час вивчення нових умінь станьте за дитиною і продемонструйте правильну послідовність дій, рухаючи її руками. За потреби зробіть це ще кілька разів, поступово зменшуючи свою допомогу. Перед тим як починати нове заняття, розкажіть дітям, що відбуватиметься. Чорне або контрастне обрамлення по периметру аркуша паперу може полегшити малювання дитині із залишком зором.
Здебільшого діти з вродженою і ранньою постнатальною патологією органу зору зазнають тривалої сенсорної та психічної депривації. Внаслідок цього рівень загального психічного розвитку дитини не відповідає його календарному віку. Його пізнавальна діяльність здійснюється на вузькій сенсорній базі, дуже бідному та спотвореному зоровому досвіді (або цілковитій його відсутності) і невмінні його накопичувати, оперувати ним.
Тому завдання педагога в загальноосвітньому закладі – включити потенційні можливості, компенсаторні механізми організму, навчити дитину самостійно пізнавати навколишній світ та користуватися збереженими аналізаторами, накопиченим досвідом, знаннями.
Труднощі дітей із вадами зору в пізнавальній діяльності пов’язані з недостатнім оволодінням моторикою свого тіла, орієнтуванням у малому та великому просторі, зорово-моторною координацією ока («рука-око»). Проте вони не в змозі самостійно організувати не тільки свою пізнавальну, навчальну діяльність, а й своє життя, свої ігри. Дітей доводиться спонукати до рухливості, до пізнавальної активності. Головним рушійним елементом є члени родини, вихователь, учитель та індивідуальний режим роботи.
Надзвичайно важливим моментом для організації навчального процесу дітей (частковозрячих) має стати наявність відповідних конкретних уявлень про навколишній предметний світ і достатній досвід предметних та операційних дій, які формуються в побутовій та ігровій діяльності.
Велике значення в навчанні незрячої дитини, компенсації сліпоти має мова, і не тільки її комунікативна функція, а й зміст мови, тобто за допомогою мови дитина отримує найбільше основної інформації про оточення під час спілкування в активній, предметній, ігровій та навчальній діяльності. А внаслідок обмеженості (або відсутності) зорового сприйняття і формальності предметних та операційних дій мова має дещо формальний, неконкретний характер.
Отже, процес інтегрованого навчання частковозрячої та сліпої дитини повинен мати спрямований корекційний індивідуальний характер і відповідати вимогам адаптації наочного матеріалу і процедури цієї роботи.


Основні рекомендації щодо навчання дітей з порушенням уваги

1. Розпорядок життя класу має бути обумовлений чіткими правилами, розкладом та добре сформульованими письмовими завданнями,написаними чіткими літерами. 2. Краще, коли робоче місце для дитини з порушенням уваги відведено за першою партою (поруч зі столом учителя, але подалі від того, що відвертає увагу).
3. Вказівки мають бути стислими і чіткими, повторюйте їх кілька разів.
4. Розклад слід складати з урахуванням обмеженої здатності дитини концентруватися та сприймати матеріал.
5. Усі завдання слід перевіряти.
6. Управління поведінкою – основа навчання. Обговорення поведінки з дитиною в поєднанні з іншими педагогічними методами дає позитивні результати.
Заохочуйте дітей із порушенням уваги, оскільки самооцінка має для них величезне значення. Відзначайте успішні приклади доречних дій та виконання навчальних завдань. Запропонуйте дітям вести щоденник, у якому вони записуватимуть події, що допомогли їм відчути себе впевненіше.


ОСНОВНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ЕПІЛЕПСІЄЮ

Учні, які страждають на епілепсію або інші напади, як особи з особливими потребами, мають право на спеціальне навчання та супутні послуги.

Епілепсія класифікується як “порушення здоров’я”, а це передбачає вироблення індивідуальної навчальної програми, за якою надаватимуться відповідні послуги.

Напади можуть ускладнювати навчання дитини. Якщо учень страждає на короткотривалі напади (періоди завмирання), він може пропустити частину навчального матеріалу, який пояснює вчитель. Важливо, щоб вчитель звертав увагу та фіксував документально такі випадки, інформував про це батьків та шкільний медперсонал.

Залежно в типу нападів або їх частоти, деяким дітям потрібна додаткова допомога у спілкуванні з ровесниками. Така допомога може полягати в адаптуванні класних інструкцій, порад вчителям стосовно швидкої допомоги у випадках нападів, консультаціях. Все це має бути відображене в індивідуальній навчальній програмі.

Важливо, щоб вчителі та інші працівники школи були поінформовані про стан дитини, можливі засоби медичної допомоги та як саме потрібно діяти, коли випадок трапився у школі. Багато батьків вважають, що відверта розмова з учителем/учителями на початку шкільного року може бути найкращим засобом вирішення проблеми. Навіть якщо дитина страждає на напади, які контролюються виключно медикаментами, про це варто знати персоналу школи.

Персонал школи та родина мають співпрацювати стосовно того, яким є вплив ліків на стан дитини, а також звертати увагу на побічні ефекти. У випадку, коли фізичні або інтелектуальні здібності дитини змінюються, важливо поінформувати лікаря. Можливо, що разом зі змінами в мозку додадуться проблеми зі слухом або сприйняттям. Письмові спостереження, зроблені як родиною, так і персоналом школи, будуть корисними під час бесіди з лікарем дитини.

Діти та підлітки, які страждають на епілепсію, також мають долати проблеми, пов’язані з психологічними та соціальними аспектами свого стану. Це стосується громадського неприйняття та страху перед нападами, невпевненості, втрати самоконтролю під час нападів та залежності від медикаментів. Щоб допомогти дитині почуватися впевненіше, школа може запровадити освітні програми для персоналу та учнів, які презентуватимуть інформацію про те, як розпізнати епілепсію та першу допомогу людям, які на неї страждають.

Учні отримуватимуть більше допомоги, коли родина і школа працюватимуть спільно. Для батьків і вчителів існує багато доступних матеріалів, з яких можна дізнатися, як ефективно працювати у складі команди.

Кiлькiсть переглядiв: 1988

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.